Канабис индика
Эй, братва! Сегодня оторву дно дно. Ваще збс, как я поимел закладки на этой неделе! Ебанашка, каюк сегодня не будет! Но дай вам поведаю историю, про которую ты весь шарящий пацантик просить!
Значит так, детка, однажды иду я себе по улице, и видю, как местный нарик торгует бошками. Это был редкий экземпляр, ну я тут же проглотил слинг. Ладно, не буду возить мудачничать, мне прям доложили, что этот нарик – охранник в местном музее, где к ночи все устаканится, и никто не заметит, как я тайком проникну внутрь и отлакаю бошки, пока все они будут попоиться спиртом.
Взял я с собой кропаль – не много, чтобы покатать под кайфом, но достаточно, чтобы позволить себе продлить это эйфорическое состояние в атмосфере музея. Пожалуй, это будет одна из самых жестких ночей в моей жизни! Уже представил, как здорово будет пошпилиться среди добротных картин и статуй.
Слушай, а не забудь, дай так, чтобы я поперся перед входом в музей. Ну, детки, я проник внутрь. Мона уматывать так, что ни один конторский не обратит внимания на такую нашу вечернюю важность. Больше всего я боялся, что кто-нибудь заметит мои глаза, как у кота, именно когда я увидел себя в зеркальном стекле на входе.
Слушай, брат, куда я попал? Это какой-то огромный простор, где стоят всякие наши бабки и дедки. Охранник такой мудак, но я не придаю ему значения. Мне нужны бошки, чтобы пялиться на все знаковые картины и настоящих художников.
Я пробираюсь через залы, ощупываю стены, словно сумасшедший, ищу закладки, как невероятный новатор. И тут я нахожу их – картины знаменитых мастеров, которые ловят меня в свои сети, словно я мальчик зависимый от белого. Блядь, это так круто, как будто нахожусь на атасе. Понял, что это – прямо то, что я искал!
Я ищу пустой зал, чтобы спустить свою кропаль и ощущать весь взрыв кайфа, который меня волнует. И вот – зал, такой чистый, места красотища. Ну я так, пустил боинг в свою жилу, понимаешь, и вот – первые краски, которые меня окружают. На равнинах моего сознания начинает появляться все больше и больше красок, словно я главный наркоман.
Цвета смешались в сладком танце, и я не ведаю, сколько времени я провел в этом эйфорическом состоянии. Смеюсь, плачу, танцую с барабанщиком, и каждая картина меня вдохновляет на новые подвиги. Я летаю по залам, словно птица, забывая о реальности и погружаясь в мир красивых фантазий.
И тут, брат, я понимаю, что время прошло, и надо выбираться отсюда до рассвета. Но я не со временем – я свободен от него. Через выходные я выбираюсь из музея, чувствуя усталость после ночи потрясающего маразма в моей голове. Блядь, это было пиздец на всю голову, но я счастлив, потому что знаю теперь, что настоящее искусство – это моя наркота, словно попперс.
Так что, братва, если хотите истинного кайфа, закладывайте шишки и смело отправляйтесь в музей, чтобы проникнуть в мир искусства и уйти с головой под кайфом! Это было настоящее офигение, друзья!Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
